Ємільчинський держлісгосп — найбільший роботодавець в районі, нині на підприємстві офіційно працевлаштовано 550 чоловік із середньомісячною заробітною платою 9 — 10 тисяч гривень. Лісогосподарська діяльність не є сезонною, таку кількість людей забезпечити постійною роботою не так просто.

— Підготовлені й навчені працівники — це наш найбільший скарб і я тут зовсім не перебільшую, — стверджує директор ДП «Ємільчинське лісове господарство» Олег Дідус. — Сьогодні не можна людей сприймати просто як робочу силу, треба вникати в їх проблеми, допомагати і, ясна річ, платити достойну грошову винагороду, бо в лісі робота нелегка. А поруч — Польща. Не всі підготовлені фахівці, котрі залишили колектив, потім до нас повертаються і не всіх ми знову приймаємо.

І все ж головне — забезпечити людей роботою, знайти достатні обсяги замовлень. Для цього треба розширювати виробництво, створювати нові робочі місця. Отож вирішили наростити переробку деревини, створили потужний переробний комплекс, нещодавно ввели в дію нове сушильне господарство. Довелось не лише витратитись на закупівлю сучасного обладнання, а й шукати та готувати кваліфікованих фахівців.

З іншого боку, такі капіталовкладення швидко окуповуються. Скажімо, за 10 місяців 2018 року ми забезпечили реалізацію продукції на 144 мільйони гривень, це серйозна цифра. За цей же період випустили 48 тисяч кубометрів обробленої деревини. Це високий показник не лише для області, але й для України, — зазначає Олег Якович.

Відповідно Ємільчинський держлісгосп — найбільший платник податків у районі, у 2018 році загальний обсяг сплачених ним бюджетних платежів усіх рівнів сягнув 50 мільйонів гривень. Фінансує лісгосп і чимало соціальних проектів: утримує футбольну і волейбольну команди, а також шкільне лісництво Ємільчинської гімназії. Це — найкращі команди в області, на змаганнях займають призові місця.

Працівники держлісгоспу належно соціально захищені. Окрім соціального пакету для них розроблена ціла система премій і заохочень. Наприклад, кожен із працівників може вибрати собі місце відпочинку, а відпочинок оплатить лісгосп чи його профком. Будує лісопідприємство і власний міні-оздоровчий комплекс в екзотичному куточку приміського лісництва. Працівників підвозять на роботу, забезпечують гарячими обідами. Це стимулює лісівників працювати ефективніше, «прив’язує» їх до місця роботи, зацікавлює трудитись на кінцевий результат і отримувати гідну зарплату.

А в деяких селах і хуторах Ємільчинського району ліс, мабуть, — чи не єдиний фактор виживання.

Взяти до прикладу віддалене село Кочичине, що розмістилося за 35 кілометрів від Ємільчиного, на межі трьох районів: Олевського, Новоград-Волинського і Ємільчинського, у неповторних краєвидах глибокого Полісся. Нині тут мешкають близько двохсот людей. Місцеве лісництво — єдиний виробничий підрозділ для офіційного працевлаштування тих, хто мешкає у цих віддалених місцях. Раніше навіть доїхати сюди автотранспортом було неможливо, поки Ємільчинський держлісгосп не збудував до села дорогу із твердим покриттям.

— Тепер ми можемо безпроблемно доїхати до райцентру, а як дороги не було, то місцеві жителі місяцями не виїздили із села, бо ж не мали змоги, — зізнається лісничий Кочичинського лісництва Микола Філоненко. — Зараз у лісництві — декілька десятків працівників, адже обслуговуємо велику територію — більше 7 тисяч гектарів лісу. Якби не держлісгосп, не ліс, то село, можливо, й не існувало б уже. А так маємо молоді сім’ї, народжуються діти. Є лісництво — є село, є в ньому життя, — резюмує молодий лісничий Кочичинського лісництва.

З іншого боку, якби не ці, віддані своєму краю, поліські трудівники, важко було б і лісгоспу господарювати на такій значній території болотистих лісових угідь.